Головна » Статті » Мої статті

"Школа відповідального батьківства".
Роль сім'ї в розвитку мовлення дитини
Фізичне, психічне та інтелектуальне виховання дитини починаєть­ся в ранньому дитинстві. Усі навички, в тому числі правильного мов­лення, формуються в сім'ї. Мовлення дитини формується на прикладі мовлення рідних та близьких їй людей: матері, батька, дідуся, бабусі, старших сестер та братів. Існує думка про те, що мовлення дитини розвивається самостійно, без спеціального втручання та допомоги до­рослих, начебто дитина сама, поступово оволодіває правильною вимо­вою. Насправді ж, невтручання в процес формування дитячого мовлення, майже завжди стає причиною відставання в розвитку. Мовленнєві недоліки, що з'явилися в дитинстві, з великими труднощами перебо­рюються в наступні роки. Саме тому важливо, щоб у родині були ство­рені умови для формування мовлення дитини, починаючи з раннього віку. Дуже важливо, щоб маля чуло правильне, чітке мовлення, на прикладі якого формуватиметься його особисте.
Недоречно і навіть небажано говорити з малюком його ж мовою, повторюючи спотворені слова (дитина часто чує «диви» замість «ди­вись», «маєнький» замість «маленький», «мольоцько» — «молочко» тощо), це може гальмувати розвиток мовлення.
Особливо чітко потрібно вимовляти незнайомі, нові для дитини, а також багатоскладові слова. Звертаючись безпосередньо до дитини, ви спонукаєте її до відповіді, а вона уважно прислухається до вашого мовлення.
Батьки повинні привчати дитину дивитися прямо на того, хто гово­рить, тоді вона полегшено перейме правильну артикуляцію.
 

Причини затримки мовлення
Перша причина. Домінування процесу розуміння мовлення співрозмовників пригнічує процес активної мовленнєвої діяльності дитини. Вона здатна показати рукою, вказати поглядом, поворотом голови безліч речей, про які її запитують, правильно виконати вказівки дорослого. А той очікує від неї появи перших слів, покладаючись на те, що вона розуміє їх, і не переймаючись потребою створення ситуацій предметної дії. Коли малюк активний у різних життєвих проявах, зацікавлено та з розумінням слухає дорослого, то зрештою він заговорить. Це, найімовірніше, буде «прорив» мовленнєвої активності, що приємно здивує тих, хто поруч із ним.
Друга причина. Етапи оволодіння дитиною словами-назвами тривалий час є незмінним. Дорослі просто називають предмети та об'єкти, які викликають у неї інтерес, і зовсім не пояснюють їхніх ознак та властивостей, не показують, як можна діяти з ними. Розповіді, бесіди, читання творів художньої літератури, спільні ігри з малюком лише поодинокі.
Третя причина. Батьки вважають, що прояви їхньої любові забезпечать повноцінний мовленнєвий розвиток дитини, і вживають лагідні слова до неї протягом перших двох років. Вони не усвідомлюють, що суто емоційне спілкування (як вид діяльності) має домінувати значно коротший відтинок часу.
Четверта причина. Велика кількість іграшок, яких у дитини стає дедалі більше, захоплює її. Дитині досить звичайного маніпулювання ними, причому вона проявляє лише звукову активність. Задоволені й дорослі, вважаючи, що малюк уже здатний бавитися сам, не набридає їм, і що з окремих звуків неодмінно вийдуть слова.
П'ята причина. Поява дитячих слів — цілком закономірний процес. Дитина ще не здатна вимовити слово так, як воно звучить в устах дорослого. Розвиненість м'язів її артикуляційного апарата ще не досконала, що й призводить до спотворення, заміни, пропусків звуків. Дитячий же варіант слова розчулює, захоплює дорослих і вони, щоб продовжити свій емоційний стан чи викликати таку саму втіху у знайомих чи родичів, вживають це слово у власному мовленні. Тож дитина має спотворений зразок для наслідування і не відчуває потреби в удосконаленні своєї звуковимови.
Шоста причина. «Зчитуючи» жести, звукокомплекси, міміку дитини, батьки розуміють усе це й ураз задовольняють її потреби. Отже, для неї не актуалізується потреба докладати мовленнєвих зусиль.
Сьома причина. Дорослі переважно доглядають за малюком, а мовленнєвому спілкуванню з ним не надають належного значення та ваги. Його голосові реакції залишаються поза увагою й без відповіді, стимулу до їх активізації та розвитку немає. Отже, збіднене мовленнєве середовище перешкоджає мовленнєвому зростанню дитини. Але ж вона не має іншого способу навчитися говорити, як лише наслідуючи мовлення дорослих.
Що провокує стрес у дитини?
Значною мірою відрив від матері, адже мама – це головне, що було у малюка, вірніше , є і буде… Точніше, це просто «три кити», що утримують на собі малюка.
І раптом… раптом мама залишила його. Узяла й «обміняла»на роботу і цим «перекрила кисень». Його неповторна мама у світі знайшла собі якусь роботу і кинула його напризволяще серед жахливої нової обстановки і незнайомих йому дітей , яким немає діла до нього. І щоб у цій новій обстановці протриматись, йому необхідно тут поводитися не так, як удома. Але він не знає цієї нової форми поведінки і через це страждає, боячись, що щось зробить не так. А страх підтримує стрес, і утворюється хибне коло , яке, на відміну від усіх інших кіл, має точний початок – відрив від матері, розлука з матір’ю.
Отже, розлука – страх – стрес – зрив адаптації – хвороба…Але все це , зазвичай, властиво дитині з важкою або несприятливою адаптацією до дитсадка.
Педагогам, що працюють з дошкільнятами, потрібно не забувати самим і вміти пояснити батькам, що існує прямий зв’язок між адаптацією малюка в дитячому колективі та його «історією розвитку».
Наведемо анамнестичні фактори ризику, що ускладнюють адаптацію дитини до дошкільної установи.
1. До пологів (антенатальні фактори)
- Токсикоз I і II половини вагітності.
- Гострі та інфекційні захворювання матері в період вагітності.
- Загострення хронічних захворювань матері в період вагітності.
- Прийом лікарських препаратів мамою під час вагітності.
- Стресові ситуації у матері в період вагітності (конфлікти на роботі, у сім’ї, сумні вболівання).
- Вплив професійних шкідливих факторів на матір у період вагітності.
- Часте вживання алкоголю батька перед вагітністю матері.
- Паління матері в період вагітності.
2. Під час пологів (інтранатальні фактори)
- Ускладнення в пологах.
- Наявність асфіксії різного ступеня тяжкості.
- Травма під час пологів.
- Хірургічні втручання під час пологів. Несумісність резус – фактором в матері й дитини.
3. Після пологів (постнатальні фактори)
- Недоношеність або перекошеність дитини.
- Велика маса тіла (вага більше 4 кг).
- Хвороба у перший місяць життя.
- Вживання алкоголю та паління матір’ю під час грудного вигодовування.
- Штучне вигодовування дитини.
- Фонові захворювання у дитини (рахіт, діатез, гіпотрофія, анемія)
- Часті ГРВІ, гострі інфекційні захворювання у дитини до трьох років.
- Наявність хронічних соматичних і вроджених захворювань (пієлонефрит, вроджений порок серця).
- Затримка нервово-психічного розвитку.
- Незадовільні матеріально-побутові умови життя.
- Відсутність загартовувальних заходів
- Невідповідність домашнього режиму режимові в новому для дитини дошкільному закладі.
- Конфліктні стосунки в сім’ї.
- Відсутність батька або матері у дитини.
- Неправильне виховання дитини в сім’ї: гіперопіка, гіпоопіка.
Неспокійна або гіперактивна дитина

Найперше, що привертає увагу в гіперактивній дитині – це надмірна рухливість. Малюк не може тривалий час займатися однією справою. Упродовж дня гасає по квартирі, все зачіпає і перевертає, набиває синці і гулі, може вилити на себе окріп з каструлі, розбити посуд. На прогулянці потребує пильної уваги, бо може залізти в якусь шпарину, вибігти на проїжджу частину вулиці. Руки малюка в постійному русі: щось мнуть, обривають, крутять ґудзики. Він не може всидіти на місці, навіть стоїть, переминаючись з ноги на ногу. Їсть стоячи, бо на стільці йому важко всидіти. Він весь час крутиться – коли грається, дивиться телевізор, або коли йому розповідають казку.
Гіпердинамічний малюк зосереджується з великими труднощами. Якщо його щось зацікавило, він забуває про попереднє і ніколи не доводить справу до кінця. Все привертає його увагу, однак ніщо тривалий час не утримує її. Ось дитина дивиться телевізор і одночасно переводить погляд на муху на стіні, ще через секунду втручається у розмову мами і бабусі.
Малюк надмірно імпульсивний, а тому важко передбачити, що він зробить наступної хвилини. Він і сам про це не думає: побачив – схопив – побіг, тобто діє, не задумуючись про наслідки, і сам засмучується тим, що сталося. Малюк вважає, що не зробив нічого поганого, оскільки не хотів цього. І якщо гіпердинимічна дитина розбила вазу, то вважає, що вона упала сама, бо погано стояла. Вона не пам’ятає образ, не тримає зла, хоча часто конфліктує з ровесниками і відразу мириться з ними. А буває, що дитина надмірно запальна, забіякувата і не по-дитячому агресивна, жорстока.
Це наслідок глибшого ураження головного мозку та підвищеної судомної готовності.
Дехто з гіпердинамічних дітей нестерпно поводять себе зранку, інші – ввечері, тоді їх дуже важко вкласти спати. Вони і постелі граються, засинають, стоячи на колінах і ліктях, а заснувши, скидають ковдру, крутячись уві сні.
Діти, неспокійні зранку, засинають відразу і міцно сплять. Однак і про тих, і про інших кажуть: « Гарний – коли спить». Батьки переводять подих і почуваються спокійнішими, коли вкладають свого непосиду спати.
Неврівноважена, імпульсивна поведінка дитини втомлює батьків. Це призводить до того, що вони частіше вдаються до негативних засобів впливу на неї, ніж позитивних. Мати постійно контролює її поведінку, обмежує свободу. Натомість, спільних занять, достатнього емоційного спілкування між матір’ю і малюком не відбувається.
Мати порівнює його з іншими дітьми, і це виявляється не на його користь. Сина чи доньку постійно докоряють, сварять, можуть вдаватися до непомірних пересторог і навіть дресирування. З часом, ці заходи переконують малюка в тому, що він найгірший. У нього порушена надмірно збудлива нервова система. Тому він озлоблюється і починає агресивно протестувати. У відповідь на постійні зауваження, тиск, вдається до агресивної реакції, спрямовуючи своєю енергію на менших, слабших або тварин.
Таким чином, найхарактернішими ознаками гіперактивної поведінки у дитини є надмірна рухова активність, неспроможність утримувати увагу. Пік прояву її припадає 6-7 років із повторним розвитком, за сприятливих умов, у 14-15 років.
Однак ознаки гіперактивної поведінки, які діагностують у малюка вже до року, внаслідок неправильного виховання найінтенсивніше виявляються з 13 років і пізніше, визначаючи, таким чином, доля вже дорослої людини.
Гіперактивність у дітей виникає внаслідок порушення мозкової функції, тобто ураження кори головного мозку через кисневу недостатність, мікро пологові травми.
Найчастіше такий стан спостерігається у новонароджених з великою масою або тих, що народилися під час затяжних чи стрімких пологів Оскільки важкі ураження кори головного мозку в таких дітей відсутні, такі пологи вважають нормальними, а стан новонародженого – задовільним. Наслідки мінімальної мозкової дисфункції проявляються пізніше і спостерігаються у кожної 5-6-ї дитини.
Американські психологи П.Бейкер і М. Алворд визначили основні показники гіперактивності у дітей.

Дефіцит активної уваги
1. Непосидюча, їй важко тривалий час утримувати увагу.
2. Не слухає, коли до неї звертаються.
3. З великим бажанням береться до справи, однак ніколи не доводить до кінця.
4. З труднощами організовує діяльність.
5. Часто губить речі.
6. Уникає нудних завдань, і тих, що вимагають інтелектуальних зусиль.
7. Надмірно забудькувата.

Ознаки рухової розгальмованості
1. Постійно крутиться.
2. Виявляє ознаки неспокою (стукає пальцями, бігає, кудись залазить).
3. Спить значно менше, ніж інші діти, навіть у немовлячому віці.
4. Надто говірлива.
Ознаки імпульсивності
1. Починає відповідати недослухавши запитання.
2. Не спроможна дочекатися своєї черги, часто втручається, перериває співрозмовника.
3. Погано зосереджує увагу.
4. Не може дочекатися винагороди ( якщо між дією і винагородою є пауза).
5. Не може контролювати і регулювати свої дії. Поведінку не керує правилами.
6. У процесі виконання завдання веде себе по-різному і демонструє різні результати. На одних заняттях дитина спокійна, на інших – ні.
Якщо у віці до 7 років мають місце хоча б шість із перелічених ознак, батьки, вихователі, вчителі можуть передбачити, але не ставити діагноз, що дитина, за якою вони спостерігають, гіперактивна.
 
Вплив сучасних мультфільмів на психіку дитиниМультиплікаційні фільми невипадково улюблені дітьми різного віку. Яскраві, видовищні, образні. У свідомості дорослого мультфільм – це те, що призначено для дітей. Але не всі мультфільми корисні. На жаль, багато трансльовані сьогодні мультфільми побудовані етично, психологічно чи педагогічно безграмотно і можуть нести небезпечні для дитини наслідки.
Дитина всю інформацію сприймає у вигляді образів. Із цих образів, як із кубиків, вона будує свою модель світу. Не секрет, що часто некерована агресивна поведінка дітей, пов’язана з копіюванням ними поведінки героїв популярних мультфільмів. Справа в тім, що кількість мультфільмів для дітей, що містить в собі сцени насильства і жорстокості, зростає, а дитина, з властивою їй сприйнятливістю, переносить побачене у звичайне життя. Такі сцени насильства найчастіше можна побачити в зарубіжних мультиках, наприклад, «Покемон», «Том і Джері», «Сімпсони». Тому підбираючи мультфільм для дітей, будьте вибагливими, якщо ви купуєте незнайомий мультик – не полінуйтесь подивитися його спочатку самі, а вже потім пропонуйте до перегляду дитині.
Ознаки «шкідливого мультфільму»:
1. Колір. головні герої розфарбовані яскравим, ядовитим кольором. Цей прийом експлуатує здатність дитячої психіки реагувати на все яскравіше. Тому від початку до кінця мультфільму персонаж веде маленького глядача, куди захоче, не даючи можливості відволіктися та порозмірковувати .
2. Головні герої агресивні, вони прагнуть завдати шкоди оточуючим.
3. Обличчя. Головна героїня всіх американських мультфільмів на одне обличчя. Мало того, що це нудно, але, якщо уявити ці на обличчі живої дівчини, то вона буде страшною. Із-за великої частоти показів цього обличчя на екрані, воно перетворюється на естетичний стереотип. Таким чином, дівчата будуть прагнути виглядати як те, чого не буває, а хлопчики , підростаючи, будуть безрезультатно шукати те, чого не може бути.
4. В жіночі образи втілюється така якість, як садизм. Дитина знає, що добрих і хороших потрібно наслідувати. Але в мультфільмах героїні мають не лише хороші якості, а й жорстокість, непошану до батьків. Наприклад, чи можна уявити Настеньку з «Аленького цветочка» з виразом злості чи люті на обличчі? Чи може вона взагалі бути агресивною? А от Фіона(«Шрек») , Жасмін в «Аладін» проявляють жорстокість невимушено та ще й заразливо.
5.Демонстрація небезпечних для життя дитини форм поведінки повторювати які у реальній дійсності недоцільно, незрозуміло, навіть просто небезпечно.
Перегляд таких прикладів для наслідування може обернутися для дитини зниженням порога чутливості до небезпеки, а значить потенційними травмами.
Доведено: сучасні західні мальовані фільми руйнують психіку дітей. Здавалося б , що може бути краще, ніж історії про Гуффі, Дональда, Міккі Мауса. На перший погляд,ці герої добродушні й завжди веселі. У діснеєвських мультфільмах немає ні крові, ні сцен насильства, добро завжди перемагає зло. Та це тільки один бік медалі. А ось інший. Варто врахувати, дитина все побачене сприймає буквально. Отже, вірить тому, що відбувається. Вона бачить, що Гуффі з величезної висоти падає на асфальт і підлітає вгору. Дональда вдаряють відбійним молотком по голові, а у нього від цього лише пташки навколо голови. Можливо, це перебільшення, але відомі випадки, коли діти реально пробували повторити те, що витворили їхні улюблені екранні герої.
В якості протилежного прикладу наведу багатосерійний радянський мультфільм «Ну зачекай!». У ньому часто відбуваються травматичні ситуації: Вовк падає з енного поверху, з каруселі , потрапляє в аварії… Але яка мораль! Накурився цигарок – втрачає свідомість, стає синьо-червоно-зелений. Тобто дітей вчать: зробив щось заборонене – наслідки будуть сумними.
В 60-х роках ХХ століття були проведенні лабораторні дослідження. В ході досліджень було виявлено, що діти вчаться, спостерігаючи за іншими. Діти дивилися спеціально створені телевізійні передачі, в яких агресивно поводилися із пластиковою лялькою «Бобо». Коли у дітей з’явилась можливість погратися з лялькою, вони частіше поводилися з нею агресивно, ніж ті, що не дивилися телепередачі.
Приведемо декілька рекомендацій для того, щоб перегляд приніс малюкові більше користі, ніж шкоди:
- Час, проведений дитиною біля єкрану має суворо дозуватися, по можливості без винятків. Лікарі-офтальмологи рекомендують для дітей до 4-х років – не більше 20 хвилин на день, для дітей 5-6 років – 30 хвилин, у 7-8 років – 40 хвилин.
- Дивіться мультфільм разом із дитиною, обговорюйте зміст побаченого після перегляду. Якщо у маленького глядача виникають якісь питання, неодмінно поясніть йому і в свою чергу запитати дитину: «А як би ти поступив на місці головного героя?»
- Найкраще для дітей підійдуть наші, вітчизняні мультики. Ці анімовані казки, як правило, повчальні і добрі, герої в них красиво намальовані, на них приємно дивитися. Такі мультфільми, як «Про левеня і черепаху», «По дорозі з хмарами» прищеплюють дітям любов до навколишнього світу.
Із закордонних підійдуть такі як: «Бембі», « Король Лев», « Барбі» - вони про доброту, дружбу, взаємовиручку і дають позитивне уявлення про світ і моделі поведінки у ньому.
Відбираючи мультфільми для перегляду, переконайтеся, що якість зображення хороша, інакше не уникнути проблеми із зором, та й задоволення від мультика буде не те. Часто дорослі вмикають дитині мультфільм для того, щоб відволіктися її чимось, а самим зайнятися своїми справами. Краще щоб це не стало звичкою, для цього можна ввести сімейну традицію зі спільного перегляду захоплюючих мультфільмів, щоб малюк відчував себе єдиним цілим з батьками.
Ефективне виховання без покарання
Покарання дітей часті у багатьох родинах. Чому покарання не працюють? Покарання викликає у дітей страх. Від страху дитина може перестати погано поводитися. Але це лише поверхневий ефект. Застосування покарання викликає лють, образу, бажання помститися. Ці почуття не сприяють успіху виховання, хіба, що ви хочете виховати у неї саме їх. Уважно спостерігаючи за поведінкою дитини після покарання, ви помітите, що вона намагатиметься знайти способи, щоб звести рахунки зі своїми кривдниками. Дитя може дражнити молодших братів, сестер або домашніх тварин, отримувати погані оцінки в школі, псувати свої або ваші речі, тікати з дому й забувати про свої домашні обов'язки. Цей перелік негативних реакцій на покарання можна продовжувати ще довго.
Караючи, ви підмінюєте внутрішній контроль дитини за своєю поведінкою необхідністю контролю з боку інших людей. Дитя стає залежним від дорослого, одна присутність якого може викликати в ньому страх. Покарання не робить ніякого впливу на розвиток навички відповідати за свої вчинки. Навпроти, караючи, ви встановлюєте такі норми поведінки, при яких винні діти намагаються вийти сухими з води. А це в жодному разі не сприяє удосконалюванню їх власних моральних принципів. Коли ви караєте, дитя стає або надто поступливим, або занадто впертим, а найчастіше й мстивим. Він зосереджується на тім, щоб звести рахунки з тим, хто його покарав, і не думає про наслідки своєї поганої поведінки, про те, який урок необхідно винести для себе.
Прямою протилежністю поведінки, контрольованої впливовою особою, є самоконтроль, заснований на ціннісних орієнтаціях самого малюка. Дитина учиться відповідати за свої вчинки сама і поводиться так, як вважає за необхідне.
Покарання також несе в собі й інші побічні ефекти. Це заниження почуття власного достоїнства, або поводження, продиктоване почуттям страху; це змішане почуття образи, нанесеної вам людиною, на любов якого ви розраховували; це зміцнення віри в те, що діяти з позиції сили - єдиний спосіб домогтися того, чого хочеш. Крім того, покарання робить дитино недовірливою і спонукує приховувати свої помилки.
Іншими побічним ефектом покарання можуть бути:
- Нерішучість, невпевненість у собі.
- Психосоматичні захворювання(зниження імунітету, порушення травлення, роботи серця) теж часто є наслідком стресу, викликаного покаранням.
Покарання і погрози вчать дитину не попадатися, роблять її метикуватою.
Причиною застосування методу є те, що батьки просто не знають, що є ефективніші методи. Часто батьки такі заклопотані, що не можуть приділяти достатньої уваги дитині: стежити за її поведінкою,вчасно відволікати від небажаних занять, терпляче пояснювати, що можна робити, а що ні і чому.
Взагалі – то завжди, коли дитина «погано» поводиться,для цього є конкретні і дуже вагомі причини. Існує лише чотири мотиви, за яких діти «погано» поводяться:
1. Привернення уваги – «мені потрібна твоя особлива увага».
2. Вплив – «ти мені нічого не зробиш».
3. Помста – «шкодити у відповідь на образу».
4. Уникнення невдачі – «не буду і намагатися - все одно не вийде».
На навмисну поведінку дитини, яка хоче привернути увагу, інколи корисно взагалі не звертати увагу, щоб не закріплювати її. Але подумайте, як знайти час для того, щоб приділити дитині увагу – вона має потребу у цьому. Що ж до поведінки владнолюбця , найкраще, що може зробити дорослий – демонструвати свою впертість, позбавлену агресії. При цьому варто подумати, як дитині проявити себе позитивно: дати їй право вибору, допомогти відчути себе у чомусь компетентною. Важливо правильно зреагувати у випадку, якщо мотив поведінки - помста. Природна реакція батьків – довести свою правоту й наполягти на своєму – не працює. Треба знайти в собі силу і мудрість зробити перший крок до примирення. А таі дитині, що уникає невдач, потрібна підтримка. Не робіть усе замість неї, а хваліть навіть за незначний прогрес у вміннях, навичках, досягненнях.
Категорія: Мої статті | Додав: гуртова (03.10.2017)
Переглядів: 31 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: